Політичний театр. Чи повторить Україна естонський досвід?

Відео, красиві слова, і кульмінація – велике дійство зі залученням тисяч людей. У 2010 році актори в Естонії вирішили провести експеримент над демократією

Від мого голосу все одно нічого не залежить. Я поза політикою. Я не хочу витрачати час. Коли вже до влади прийдуть нормальні люди? Неважливо, хто стане президентом, головне, щоб був чесним.

Як часто ви чуєте ці слова від рідних, друзів, знайомих? Чи ходите на вибори взагалі? За яким критерієм обираєте свого кандидата?

Ніколи не був у політиці – є надія. Збудував власний бізнес – зможе керувати державою. Стрибнув на найбільшу довжину та став чемпіоном світу – буде непоганим міністром спорту.

Чому щоб повірити в кандидата, нам цього досить? Чому нас так захоплює все те, що транслюють по ТВ? Чому ми дозволяємо, щоб хтось вміло маніпулював нашою свідомістю, не витрачаючи свій дорогоцінний час на критичний аналіз?

Адже те, що зараз відбувається в Україні, не є чимось новим і унікальним для світу.

В 2010 році десять акторів театру NO99 створили фейкову партію «Єдина Естонія». Вони навмисно обрали таку назву, щоб звучало як «Єдина Росія», і намагалися створити найогиднішу та найбільш популістську партію, яка би колись існувала.

У них не було програми чи ідей – вони просто обіцяли все підряд. Вони протиставляли себе всім існуючим політикам і говорили про майбутнє. Адже людям подобалось мріяти про майбутнє. Вони говорили про єдину країну та наголошували на неможливості ділити людей на касти. Вони говорили, що до тих, хто приймає рішення, мають застосовуватися ті ж принципи, що і до всіх інших. Вони не робили якихось серйозних публікацій – натомість розповсюджували фото молодих усміхнених людей.

Вони запустили в інтернеті «Школу виборів» – відеоролики з інформацією навчального характеру, як голосувати, як не дати себе обманути тощо. Вони влаштовували проти себе провокації, самостійно псуючи плакати зі своїми ж обличчями. Вони використовували журналістів, знаючи про їхні конфлікти з окремими представниками влади: запускали «качку», а ті охоче її поширювали. Вони навіть виходили на спільне з громадянами прибирання вулиць, показуючи близькість до людей.

За прогнозами, вони мали отримати як мінімум 25 місць в майбутньому парламенті. Та парадокс у тому, що в них навіть не було 25 осіб в команді. Хоча вони створювали образ людей, за якими стоїть багато професіоналів, бізнесменів та просто радників.

Вся ця історія закінчилась скликанням великого партійного конгресу – шоу з розважальною програмою, тематичними відео та піснями. На конгрес продавали квитки. До конгресу готували групу своїх людей. Вони мали організовано, в потрібний момент, вставати і вигукувати: «За єдину Естонію!». Тобто створювати позитивні емоції та заводити натовп.

Важливо також було показати вибухове обурення діючими політиками. Для цього показували відеоролики, де молоді актори гнівно вигукували: «Пішла ти, Центристська партія! Пішла ти, якщо тобі не подобається, що мої діти грають в пісочниці, тому що в нас є великий сад в Нимме, а ти підняла податок на землю в 5 разів… Пішла ти, Партія реформ! Серйозно, пішла ти за підняття податку на продаж підгузок на 20%, зате податок за продаж газет залишився 9%, хоча в них у сто разів більше лайна!.. Пішли ви, кляті придурки, які можуть думати тільки про себе, не змінивши нічого в суспільстві за останні 20 років!…»

А в протиставлення показали, що саме на народному конгресі має бути обраний голова майбутньої партії. І запустили процедуру обрання через показове смс-голосування з демонстрацією результатів на великому екрані, та зі залученням 7 тисяч присутніх на конгресі.

І люди полюбили та повірили акторам. Повірили в справжність намірів. У народження позитивної альтернативи. В перспективу майбутнього.

Та, нагадую, в акторів була інша мета.  Це був експеримент. Вони хотіли показати, як можна маніпулювати демократією, як можна маніпулювати людьми.

Вам не здається, що все це повторюється зараз і в Україні? Невдоволення владою, ролики зі словами «ідіть в сраку», постановочні прибирання снігу новою командою, формування у людей відчуття спільного написання програми дій майбутнього президента, численні відео з молодими обличчями, відсутність серйозних публікацій та інтерв’ю, створення іміджу великої команди професіоналів з купою радників, розважальні програми для потенційних виборців, навіть пісня про Україну та її майбутнє, і, нарешті, заклик до дебатів на Олімпійському стадіоні.

Складається враження, що весь цей креатив копіювали з естонського досвіду. Тільки ось нагадаю, що мета талановитих акторів з Естонії була зовсім іншою. В 2013 році вони зняли фільм «Пил та гроші» («Ash and Money»), де розповіли глядачам про цей неймовірний досвід.

– Чому ви відмовились від влади? – запитували потім у акторів.

– Ми ж театр. Ми не аферисти, які намагаються створити партію, використовуючи підтримку Мінкультури. У нас зовсім інша мета.

Досвід естонських акторів показав, як легко маніпулювати свідомістю людей. Позитивні обличчя, відеоролики, красиві слова без конкретики, і, як кульмінація – проведення великого дійства зі залученням тисяч людей. Все це означає, що отримати владу не така вже і важка річ в сучасних реаліях. А популізм, який використовували актори театру, став просто вдалим інструментом.

Не знаю, чи зробили естонці висновок з цієї історії, чи щиро повірили вони в появу реальної партії. Але постійно думаю про те, чи не повторює цей досвід Україна? Тільки ось схоже на те, що у нас це не експеримент.

 

Опубліковано у виданні “Новое время” 05 квітня 2019 року.

Facebook
Google+
http://ptashnyk.com.ua/politychnyi-teatr-chy-povtoryt-ukraina-estonskyi-dosvid/
Twitter